Роль лептину та поліморфізмів гена його рецептора в розвитку ожиріння та пов’язаних із ним метаболічних порушень у дітей та підлітків (огляд літератури та власні дані)

Анотація

Мета — на основі літературних і власних даних визначити роль лептину та поліморфізмів гена його рецептора (LEPR) у розвитку ожиріння та пов’язаних із ним метаболічних порушень у дітей та підлітків.
Проведено пошук літератури з використанням ключових слів «лептин», «поліморфізми гена LEPR», «ожиріння», «інсулінорезистентність», «цукровий діабет 2 типу», «дисфункція гіпоталамуса», «діти та підлітки» в пошукових системах PubMed, Scopus і Google Scholar. Для аналізу відібрано 80 літературних джерел. Проведено генотипування в 36 дітей української популяції з ожирінням та дисфункцією гіпоталамуса. Середній вік — (14,53 ± 2,24) ро­ку. Поліморфізми гена LEPR Q223R (rs1137101) визначали методом полімеразної ланцюгової реакції з аналізом довжини рестрикційних фрагментів при виявленні їх за допомогою електрофорезу в агарозному гелі.
Доведено тонічну дію лептину як аферентного сигналу від жирової тканини до мозку та його важливу роль у регуляції маси тіла через механізм негативного зв’язку між жировою тканиною та гіпоталамусом. Розподіл гена LEPR у тканинах організму сприяє його плейотропним ефектам. Більшість досліджень продемонстрували зв’язок між поліморфізмом гена LEPR і ризиком надлишкової маси тіла, ожиріння, інсулінорезистентності, метаболічного синдрому та цукрового діабету 2 типу в різних популяціях. У дітей із ожирінням на тлі дисфункції гіпоталамуса частка гетерозиготного генотипу A/G була в 1,6 разу більшою, ніж у контрольній групі (відношення шансів (ВШ) — 2,89, 95 % довірчий інтервал (ДІ): 1,32—6,31; p = 0,008), тоді як гомозиготний генотип A/A траплявся рідше (ВШ — 0,15; p = 0,003). Алель G частіше виявляли в основній групі (pG = 0,5694), але асоціація не була статистично значущою (ВШ — 1,21; p = 0,57). Розподіл генотипів відповідав рівновазі Харді—Вайнберга.

Висновки. Із генетичних чинників у регуляції енергетичного гомеостазу провідну роль відіграють гени, що кодують лептин, зокрема поліморфізми гена LEPR. Варіанти гена LEPR можуть бути ключовими чинниками в розвитку низки патологічних станів, таких як ожиріння та пов’язаних із ним метаболічних порушень. У контексті гіпоталамічного ожиріння отримані нами дані свідчать про асоціацію генотипу A/G поліморфізму LEPR Q223R із підвищеним ризиком ожиріння, тоді як гомозигота A/A має захисний ефект. Алель G може бути потенційним генетичним маркером схильності до порушення енергетичного гомеостазу при гіпоталамічній дисфункції.