DOI: https://doi.org/10.30978/UJPE2019-2-50

Автоімунний поліендокринний синдром 1 типу: нові уявлення про патогенез та розширені клінічні прояви

I. M. Havryliuk

Анотація


Мета роботи — аналіз клінічного випадку автоімунного поліендокринного синдрому 1 типу, розгляд нових клінічних аспектів та сучасних поглядів на патогенез цього синдрому.

Матеріали та методи. У статті подано клінічні дані та лабораторні показники, методи, розглянуто лікування та спостереження пацієнтів з автоімунним поліендокринним синдромом (АПС) 1 типу, представлено огляд актуальних даних літератури.

Результати та обговорення. У пацієнта з описаного клінічного випадку наявні 2 основних критерії АПС 1 типу— гіпопаратиреоз і хронічний кандидоз слизових оболонок та додаткові — автоімунний тиреоїдит з гіпотиреозом, цукровий діабет 1 типу, синдром мальабсорбції. Періодичні судоми, порушення ходи у дитини можуть бути зумовлені хронічною запальною демієлінізуючою поліневропатією. Діагностика АПС 1 типу полягає у виявленні генетичної аномалії — мутації гена AIRE, що спричиняє цей синдром, та у визначенні органоспецифічних антитіл. Згідно з даними зарубіжних дослід­­жень, у 100 % пацієнтів з АПС 1 типу є автоантитіла, вони вступають у реакцію з інтерфероном омега.Тому дослідження для визначення цих автоантитіл прискорить діагностику. Лікування пацієнтів з АПС 1 типу полягає у корекції ендокринної недостатності за допомогою замісної гормональної терапії та специфічному лікуванні супутніх захворювань.

Висновки. Показники захворюваності та смертності внаслідок АПС 1 типу є високими. Спектр клінічних проявів цього синдрому надзвичайно широкий, у разі прогресування захворювання він розширюється. Тому цей синдром слід діагностувати на ранніх стадіях. Головна мета лікування таких пацієнтів — зберегти життя і підтримувати належну його якість.Розуміння патогенезу цього рідкісного автоімунного поліендокринного розладу має важливе значення для його ранньої діагностики та належного лікування, що дасть змогу запобігти захворюванням із летальним наслідком.


Ключові слова


автоімунний поліендокринний синдром 1 типу; хронічна запальна демієлінізуюча полінейропатія; ген автоімунного регулятора

Повний текст:

PDF

Посилання


Ahonen P, Myllärniemi S, Sipilä I, Perheentupa J. Clinical variation of autoimmune polyendocrinopathycandidiasis-ectodermal dys­­trophy (APECED) in a series of 68 patients. N Engl J Med. 322:1829-1836.

Alimohammadi M, Björklund P, Hallgren A et al. Autoimmune polyendocrine syndrome type 1and NALP5, a parathyroid autoantigen. N Engl J Med. 2008;358:10181028.

Anderson MS, Bluestone JA. The NOD mouse: a model of immune dysregulation. Ann Rev Immunol. 2005;23:447-85. CrossRefGoogle Scholar.

Bednarek J, Furmaniak J, Wedlock N et al. Steroid 21-hydroxylase is a major autoantigen involved in adult onset autoimmune Addison’s disease. FEBS Lett. 1992;309:51-55.

Betterle C, Dal Pra C, Mantero F, Zanchetta R. Autoimmune adrenal insufficiency and autoimmune polyendocrine syndromes: autoantibodies, autoantigens, and their applicability in diagnosis and disease prediction. Endocr Rev. 2002;23:327-364.

Blizzard RM, Kyle M. Studies of the adrenal antigens and antibodies in Addison’s disease. J Clin Invest. 1963;42:1653-1660 [PMC free article] [PubMed] [Google Scholar].

Cervato S, Mariniello B, Lazzarotto F et al. Evaluation of the autoimmune regulator (AIRE) gene mutations in a cohort of Italian patients with autoimmune-polyendocrinopathy-candidiasis-ecto - dermal-dystrophy (APECED) and in their relatives. Clin Endo­­crinol. 2015;70(3):421-428. View Article Google Scholar.

Chen S, Sawicka J, Betterle C et al. Autoantibodies to steroidogenic enzymes in autoimmune polyglandular syndrome, Addison’s di­­sease, and premature ovarian failure. J Clin Endocrinol Metab. 81:1871-1876.

De Luca F, Valenzise M, Alaggio R et al. Sicilian family with autoimmune polyendocrinopathy-candidiasis-ectodermal dystrophy (APECED).

Dittmar M, Kahaly GJ. Polyglandular autoimmune syndromes: immunogenetics and long-term follow-up. J Clin Endocrinol Metab. 2003;88:2983-2992.

Eisenbarth GS, Gottlieb PA. Autoimmune polyendocrine syndromes. N Engl J Med. 2004;350:2068-2079.

Fierabracci A. Recent insight into the role and molecular mechanism of the autoimmune regulator (AIRE) gene in auotimmunity. Auto­immun Rev. 2011;10:137.

Meager A, Visvalingam K, Peterson P et al. Antiinterferon autoantibodies in autoimmune polyendocrinopathy syndrome type 1. PLoS Med. 2006;3:E289.

Myhre AG, Halonen M, Eskelin P et al. Autoimmune poly­endocrine syndrome type 1 (APS I) in Norway. Clin Endocrinol. 2001;54:211–217 [PubMed] [Google Scholar].

Neufeld M, Blizzard RM. Polyglandular autoimmune diseases. In: Pinchera A, Doniach D, Fenzi GF, Baschieri L eds. Symposium on autoimmune aspects of endocrine disorders. - New York, NY: Academic Press:357-365.

Neufeld M, Maclaren NK, Blizzard RM. Two types of autoimmu­­ne Addison’s disease associated with differen polyglandular autoimmune (PGA) syndromes. Medicine (Baltimore). 1981;60:355-362. [PubMed] [Google Scholar].

Perheentupa J. APS-I/APECED: the clinical disease and therapy. Endocrinol. Metab Clin North Am. 2002;31:295320.

Perheentupa J. Autoimmune polyendocrinopathy-candidiasis-ecto­dermal dystrophy. J Clin Endocrinol Metab. 2006;91:2843-2850.

Perri V, Gianchecchi E, Scarpa R et a. Altered B cell homeostasis and Toll-like receptor 9-driven response in patients affected by autoimmune polyglandular syndrome Type 1: Altered B cell phe­notype and dysregulation of the B cell function in APECED patients. Immunobiology. 2017;222(2):372-383. Google Scholar.




© Український журнал дитячої ендокринології, 2020
© ПП «ІНПОЛ ЛТМ», 2020